Ритм сучасного життя все прискорюється, інтенсивність інформаційних потоків неостановимо росте, стреси атакують жителів старенької Землі з усіх боків. Чи може це не позначитися на дітях?
З одного боку, вони вигідно відрізняються від тих, що підростали в інший час по здатності сприймати на "швидкісних" оборотах, з іншої — потребують більшої підтримки і захисту від позамежних навантажень. Педіатри б'ють тривогу з приводу поширення гіперактивності, підвищена тривожність теж проявляється у дітей все частіше. Страхи, агресія, невпевненість. Як долати ці напасті?
Дуже корисним інструментом може стати психогімнастика. Оскільки емоції є "індикатором" стану дитини, остільки активні мімічні, жестикулярние і пантомімічні їх прояви не дають дорости негативним переживанням до патологічного рівня: вони дають необхідну розрядку емоцій, адже в силу своїх вікових особливостей діти часто не усвідомлюють своїх психічних "заноз". Крім того, при відтворенні виразних рухів можуть згадатися історії, в яких ці "занози" виникли, а це вірний ключик до їх "житла" в душі.
Зображуючи на обличчі страх або гнів, діти намагаються показати їх в максимальному прояві, "усю котушку", і, як правило, збуджуються, одночасно розуміючи "понарошечность" ситуації. У цьому полягає причина частих прохань до ведучого — дорослого повторити завдання знову і знову. Зате такі звернення до нього рідкісні, коли йдеться про радість, наприклад.
Показово, чи не так? Мешкаючи в умовній ситуації страх, дитина позбавляється від нього. Цей процес відбувається швидше, якщо супроводжувати розігрування негативної емоції проектною технікою: малюнками, ліпленням, конструюванням страшних персонажів. Маленька людина, дістаючи можливість управляти створеними його руками зображеннями(порвати або спалити малюнок, зім'яти пластилінове чудисько, розібрати мозаїчний його образ), підсвідомо набуває влади над власними страхами.
Страхи частенько провокують підвищену тривожність у дітей. Наприклад, перед вступом до школи. В цьому випадку можна пограти в "Звірину школу" і в ній спонтанно зображувати найрізноманітніші ролі, від тремтячих зайчиків до кровожданих вовків, які поперемінно стають то учнями, то учителями. Ця методика "біодрами" була запропонована А. Вольтманом ще в 1950-х рр., на сьогодні має немало модифікацій її. Використовуючи в психогімнастиці, цю гру можна проводити і без слів, обходячись імітацією голосів звірів.
При емоційній расторможенности краще використати динамічні етюди і ігри("Полив дощик", "Передай гарячу картоплину"), а потім пограти в "Плями". Дуже цікавою забавою може стати участь в ній пари "батько — дитина", тільки треба підготуватися: заздалегідь узяти декілька листів паперу, вилити на середину кожного трохи чорнила або туші, потім скласти навпіл і розгорнути. Але можна поступити і інакше: на лист з плямою акуратно накласти інший, чистий(мені так більше подобається). Коли плями підсохнуть, гравці домальовували з їх використанням будь-який образ, що прийшов в голову. Іноді вони співпадають, але частіше — відрізняються. До речі, дуже корисно для розвитку уяви.
У короткій статті неможливо відбити усі аспекти безбережної теми, тим більше — назвати усю техніку і прийоми. Дуже корисно використати музику, згідну тим настроям, які "відіграються" в зайнятті; застосовувати побутові предмети в "нетривіальному" призначенні або зовсім без них обходитися, уявляючи їх наявність, використати дихальну техніку і т. д.
Найголовніше — уважне і чуйне відношення до дитини, надання йому можливості для самовираження і неодмінне чергування напруги і розслаблення. Жодна людина не виросла, минувши проблеми. Але для упевненого руху по життю необхідно, щоб вони своєчасно вирішувалися.
Ось цього я і бажаю усім сім'ям з дітьми!
Попередні статті про психогімнастику:
